Одним солнечным утром…

Там-там-там-там… Мм… Снова эта музыка… Шторы были задвинуты, но за окном, кажется, уже светло, причем во всю сияет солнце… Снова настал новый день! Дотягиваюсь рукой до играющего таинственно-интригующую, но в то же время бодрую гитарную мелодию мобильника и провожу на ощупь пальцем по экрану, чтобы выключить… Это были гитарные риффы в припеве одной песни из нового альбома. Мне она нравится, потому уже определенное время она будит меня по утрам. Потягиваюсь в предвкушении нового дня. Боже, спасибо за все и за это утро! Рядом спит завернувшаяся в одеяло она. О, на часах уже девять… А она, кажется, и не думает просыпаться. Наклоняюсь, чтобы поцеловать в щечку любимую женушку и медленно вылезаю из кровати. Послышалось нежное мурчание…

— Доброе утро, милая!
— Мм… Уже утро.. доброе утро, любимый. Мм.. Знаешь, мне такой сон приснился… — бормочет, не открывая глаз, заворачиваясь еще больше в одеяло.
— Еще поспи немножко, потом расскажешь. Сегодня ведь никто никуда не спешит.

Мой краткий итог года

Только что мне исполнилось 22. И этим постом я хочу выразить огромную благодарность Богу, всем людям, которые были в моей жизни в уходящем году и за все, чем он был наполнен!

Вспоминая все события в этом году, не перестаю поражаться: такого безумного экшна и смен декораций, пожалуй, я не помню ни за один из предыдущих! Помню, примерно год назад писал в этом блоге про то, что жизнь — это кино. Ну вот тебе, пожалуйста — получите и распишитесь. А по жанру? Хм, наверное, этот год был настолько разным, насколько можно только представить: фантастика перетекала в психологическую драму, а та, в свою очередь, сменялась остросюжетным триллером… Чего только здесь не было!

Как разблокировать mi аккаунт на Xiaomi Redmi 3 Pro?

Всем привет. Здесь пойдет речь о том, как выполнить сброс mi аккаунта на redmi 3/3s/3 pro/3 note/3 note pro/prime и иже с ними. А фактически, на любом устройстве xiaomi, на примере моего redmi 3 pro.

Він йшов

Я йшов, шукаючи той шлях
У темній і пустій безодні.
Я йшов, вбивав за цвяхом цвях
У Його люблячі долоні.
Кортило, марило буття
У грішнім всесвіті казковім.
Здалось. Пустеля. В ній всі долі —
То лиш ілюзії життя.

Він йшов один серед пустелі
В густій темряві навмання
Простягши руки. Ніби скелі
Перед собою просував.
Немов іскра з’явилась знову —
Спинився. Промайнув вогонь.
І погляд повернувши вгору
Злетів мільярдами зірок.

Мені трохи хотілося жити

Мені трохи схотілося жити,
Як зустрів я тебе
З поміж інших усіх.
Мені трохи хотілося жити,
Коли бачив твоєї
Я посмішки мить.
Мені трохи хотілося жити,
Як твій голос я чув
Серед інших один.
Мені трохи хотілося жити,
Як тоді відчував
Твою руку в своїй.
Мені трохи хотілося жити,
Як я чув в телефон
Сопіт СОлодкий твій.
Мені трохи хотілося жити,
Як злетали думки
Наші в небо тоді.
Мені трохи хотілося жити,
І гортати життя
Разом ті сторінки.
Мені трохи хотілося жити,
І ніхто не потрібен
Був, тільки лиш ти..

Уйти, чтобы остаться…

Люди очень сильно боятся расставаний, да и паузы со всякой неопределенностью зачастую наводят на нас панический ужас. «А вдруг в моей жизни больше никогда и ничего не будет?» Будет, еще как будет. Как-то будет — это уж точно, а чтобы было лучше, чем просто «как-то», нужно потрудиться.

Защищено: Моя исповедь

Это содержимое защищено паролем. Для его просмотра введите, пожалуйста, пароль:

Пароль:

Скоро Зима

А ви звернули увагу, що вже півроку минуло?
Зараз літо. Літо, Карл! І на вулиці, здебільшого, спека. А недавно ще був січень і лютий, і віяли холодні вітри, коли я бігав без крутки по сходах між корпусами на роботі. І хоч останній тиждень подарував свіжість і дощ, в цілому, відчуваючи сонячну спеку, я тут подумав, що, напевно, на даний момент, люблю зиму більше, ніж літо. Так я і ментально, десь в квітні, грубо кажучи. Ну який ще червень, який липень? Останні 3-4 місяці пролетіли дуже швидко. І ось зараз, дивлячись, на цю спеку, я чомусь згадав літо і осінь минулого року. Раз у раз чомусь тогорічні моменти нагадують про себе.. Я щасливий, що для мене зараз все не так, як рік тому. Я пам’ятаю ту осінь. Я пам’ятаю цю зиму. І тут я зрозумів, що ця зима прийде так само швидко і непомітно, як прийшло це літо. Прошу вибачення за тавтологію і кривий текст, раптом хто це ще й читає. Але мені зараз не до прози або поетичних оборотів. Найголовніше, ким я буду через півроку. Але те, що ця осінь буде особливою і ця зима — вже точно. Найголовніше — йти до своїх цілей, і якщо це буде, все точно буде просто чудово. Життя навіть в найважчі і болісні моменти дарує приємні сюрпризи, не полишає спокійно божеволіти наодинці. Я дуже вдячний, що так було в минулому і так є в цьому році. Я люблю зиму. Я вірю, що те, про що ми думаємо, ми творимо для себе кожен день. Я вірю в свої цілі і своє бачення, Я знаю, осінь близько. І ще ближче зима. Моя зима. І мій грудень.

 

 

 

На пути к свету

В последнее время у меня появилась какая-то немного странная традиция — гулять по ночам. Сегодня, я около часа ходил улицами своего района, созерцая восходящую полную луну. Она прямо завораживает: не можешь оторвать от нее взгляд. Хотелось зайти куда-нибудь, где не будет света ночных фонарей, на какую-то просторную местность, где будет виден горизонт, темное звездное ночное небо и она… Не знаю, что там в этой луне, но она почему-то всегда так цепляла. Правда, сегодня мысли были заняты совсем не любованием этой янтарной таинственной красавицей.

Гроза, дорога и она

Иду по аллее, вдоль длинной улицы. Почти как проспект. Только машин по обе стороны меньше, чем на проспекте. Сверху черные грозовые тучи. Вокруг атмосфера надвигающейся грозы. Эти деревья по обе стороны аллеи, яркая зелень на фоне серых темных туч создают особый контраст. Хочется все фотографировать. Всё вокруг — сплошные кадры.