А ви звернули увагу, що вже півроку минуло?
Зараз літо. Літо, Карл! І на вулиці, здебільшого, спека. А недавно ще був січень і лютий, і віяли холодні вітри, коли я бігав без крутки по сходах між корпусами на роботі. І хоч останній тиждень подарував свіжість і дощ, в цілому, відчуваючи сонячну спеку, я тут подумав, що, напевно, на даний момент, люблю зиму більше, ніж літо. Так я і ментально, десь в квітні, грубо кажучи. Ну який ще червень, який липень? Останні 3-4 місяці пролетіли дуже швидко. І ось зараз, дивлячись, на цю спеку, я чомусь згадав літо і осінь минулого року. Раз у раз чомусь тогорічні моменти нагадують про себе.. Я щасливий, що для мене зараз все не так, як рік тому. Я пам’ятаю ту осінь. Я пам’ятаю цю зиму. І тут я зрозумів, що ця зима прийде так само швидко і непомітно, як прийшло це літо. Прошу вибачення за тавтологію і кривий текст, раптом хто це ще й читає. Але мені зараз не до прози або поетичних оборотів. Найголовніше, ким я буду через півроку. Але те, що ця осінь буде особливою і ця зима — вже точно. Найголовніше — йти до своїх цілей, і якщо це буде, все точно буде просто чудово. Життя навіть в найважчі і болісні моменти дарує приємні сюрпризи, не полишає спокійно божеволіти наодинці. Я дуже вдячний, що так було в минулому і так є в цьому році. Я люблю зиму. Я вірю, що те, про що ми думаємо, ми творимо для себе кожен день. Я вірю в свої цілі і своє бачення, Я знаю, осінь близько. І ще ближче зима. Моя зима. І мій грудень.
Enbisama 